Web 2.0 та Україна. Версія друга

Що ж таке все-таки Веб 2.0? І в чому проблема України?
Я вже був написав статтю на тему Веб 2.0 http://it.ridne.net/uaweb2 , проте стаття була написана для одного науково-популярного українського видання і так і застряла (поки що, сподіваюся) в редакції. Я змучився чекати і кинув її в Мережу. Після цього я отримав непоганий зворотній зв'язок від читачів, з відгуків яких я зрозумів, що далеко не все там у статті очевидно. Крім того, тема Веб 2.0 та Уанету почала обговорюватися і широким загалом, зокрема в дискусійному листі Вебман.
Тому зараз пишу виключно для Вебу – простіше та практичніше.
Отже давайте з початку.
>
Що таке Веб 2.0? На жаль, досі не з’явилося аналітичної статті на дану тему в Уанеті, проте сподіваюся, що скоро така стаття буде написана (знаю, що один мій колега готує таку статтю). Проте коротко зупинитися на цьому понятті ми можемо і тут.
Отже, на мою думку до Веб 2.0 відносяться сайти, основною характеристикою яких є те, що наповнення сайтів формується власне самими користувачами сайту. Як правило, таке формування виглядає як накопичення дописів користувачів, проте інколи можуть мати місце інші методи формування контенту.
Усі інші характеристики (як то технології AJAX, особливості дизайну і тп) – вторинні.
Що ж тоді відноситься до Веб 2.0? Впорядкуємо за значимістю (принаймні для України):

  • Форуми
  • Блоги
  • Вікіпедія
  • Соціальні мережі
  • Системи закладок
  • Аукціони
  • Інше подібне.

Причому, важливо відзначити, що ключовими моментами успіху проекту Веб 2.0 є якість (достовірність, корисність, якість викладення, оригінальність, актуальність тощо) та повнота (повнота охоплення предметної області, відсутність "білих плям" тощо) інформаційного наповнення проекту. Про можливі шляхи підвіщення указаних показників поговоримо іншим разом, проте суттєвим моментом тут є наступне: реально значимим сайтом класу Веб 2.0 є сайт, який має певні мінімальні вказані показники.
Ще один момент. Реально сайт відноситься до Веб 2.0 лише якщо над ним працює спільнота. Блог одного користувача без жодних коментарів до Веб 2.0 може бути віднесеним лише умовно.
Що ж ми отримуємо в проекції на Україну?
Отримуємо наступне.
Для України проекти Веб 2.0 є найреальнішим шляхом розвитку сегменту WWW. Причина проста – економічна. Україна не має зараз ресурсів, які можна інвестувати в потужні конкурентноздатні традиційні проекти (портального типу). Точніше – нема ресурсу постійно підтримувати потужний інформаційний потік на таких ресурсах.
Проте в Україні важко сформувати вітчизняний проект класу Веб 2.0. Основні причини:

  • Мова
  • Ментальність
  • Культура (безкультур'я)

Мова. Тут усе просто і дуже прикро. Українці прекрасно володіють іноземною (російською) мовою і схильні шукати себе в більшому інформаційному масиві (в Рунеті). Тобто практично з любої практичної тематики (окрім державно-залежних, наприклад економічне законодавство чи спорт) зараз українцю цікавіше та краще читати російські сайти. Там більше матеріалів. А раз читати – то і дописувати. Крім того, є рад допоміжних механізмів, які підтримують таку тенденцію (зокрема, мовні переваги при роботі з пошуковими системами).
Оберненого потоку (росіяни на українських сайтах) практично нема. Тому українські користувачі "переливаються" з Уанету в Рунет, що призводить до реального зменшення активності на вітчизняних сайтах. Особливо це болюча проблема для форумів (які власне і складають основну множину потужних сайтів класу Веб 2.0).
Власники українських сайтів пробують компенсувати втрати "грою на чужому полі" – залученням російськомовних користувачів та просто росіян. Проте така позиція в результаті призводить до поступового репозиціонування сайту з українського на "периферійно російський" (якщо він розвивається), або просто до деградації (якщо розвитку немає).
Ментальність. Будь-яка спільнота повинна мати певні спільні цінності. У українців тут суцільні проблеми. В результаті на самому спеціальному фаховому форумі рано чи пізно піднімається якесь політичне питання, з якого розпочинається сварка, образи, а в перспективі – розвал спільноти.
Безкультур'я. Це також факт. Часте вживання лайки, нецензурщини, фені і тп відлякує від сайтів тих, хто міг би їх прикрасити та збагатити – вчених, політиків, діячів культури, представників влади. Їм просто статус не дозволяє приймати участь у "такому".

Що ж робити? Які перспективи?

Перша і сумна теза – тенденція не нашу користь. І немає легких шляхів виправлення ситуації. Усі заходи зводяться до одного спільного знаменника: потрібно важко постійно та системно працювати (притому часто на абсолютно неприбутковій основі) над наповненням Інтернету якісною україномовною інформацією.
У наведеному вище реченні є два ключові слова: "україномовна" та "якісна".

  • Без створення критичної маси україномовної інформації українські користувачі не змінять своїх мовних уподобань у читанні, а значить і у писанні в Вебі.
  • При втраті якості наповнення межа "критичності" різко зростає, і може стати в принципі недосяжною для української нації. Під "якістю" в цьому сенсі розумію правдивість, коректність, актуальність, повноту, унікальність інформації.

Ще раз повторю – створення такого наповнення є некомерційною задачею, і зазвичай ніяких суттєвих матерільних дивідентів в короткій перспективі не дасть. Але робити це потрібно. Принаймні, якщо ми хочемо, щоби українська нація зберігала ідентичність в умовах розвитку Мережі.

Хто мав би координувати та провадити таку роботу? Очевидно, держава. Проте, тут можна поки що "розслабитися". Навряд чи наша бюрократична система виявить бажання брати участь у такому демократичному явищі як форуми та інші види спільнот.

Залишаються колективи ентузіастів. Я в першу чергу апелюю до авторитетних "реальних" спільнот, членами яких є активні та авторитетні члени суспільства. Часто такі спільноти зараз перебувають в "летаргічному" стані, не маючи достатньо матеріальних ресурсів для просування своїх цінностей. Саме їм Мережа та Веб 2.0 дає можливість з мінімальними фінансовими затратами повернутися до головної течії суспільного життя.
Прикладами таких спільнот я міг би назвати Товариство Української Мови, Наукове Товариство Шевченка, інші подібні об'єднання, політичні об'єднання "другої ліги", клуби "за інтересами" тощо.
Крім того, в процес мали би втягуватися наукові та освітні заклади, релігійні об'єднання, бізнес-структури.
З другого боку, така діяльність на якісними та змістовними Веб 2.0 проектами була би вкрай важливою для української нації в умовах, коли вона розпорошується по різних країнах та континентах. Згадані технології могли би стати "клеєм" для духовної цілісності нації в 21 сторіччі.

buying medications in canada Саморобки. Прикраси своїми руками Гарні місця! Варто відвідати в Україні Гарні місця! Чудеса!!